Із спогадів жительки села Василевич Віри Степанівни
Село Сошне в роки Великої Вітчизняної війни було спалене дощенту. Жителі розійшлися по сусідських селах, шукаючи притулку. Пізніше на згорищах будували землянки і хатини. У школу діти ходили на хутір в Ульянівку (за 2 кілометри від села). Навчання у сільській хаті, де було дві кімнати. Діти сиділи на лавках, було дуже тісно і незручно, проте школярі прагнули до знань. Так діти навчалися 2 роки з 1946 по 1948 рік. У 1948 році побудували маленьку школу на території села, де і зараз знаходиться діюча школа. Спочатку в школі небуло парт лише лавки і дошки для писання. Через рік у школі зявились парти і діти вже сиділи за партами. Школа була початкова, а після 4 класу учні ходили навчатись в село Мокрець або у місто Ізяслав. Пройшло кілька років, добудували ще три класні кімнати і вчительську. В 1954 році вже був перший випуск семирічки. Першим директором після війни був Бондарук Іван Степанович. Вчителями були Паша Степанівна Бондарук, Явдокія Макарівна, Ульяна Іванівна, Ліда Василівна.. У 76-77 роках добудували ще спортивну кімнату і 5 класних кімнат. У 1984 році побудовано приміщення шкільної їдальні і підготовчої групи.
Віра Іванівна поділилась із спогадами з учням 7,8 класів
Школа була початкова, а після 4 класу учні ходили навчатись в село Мокрець або у місто Ізяслав. Пройшло кілька років, добудували ще три класні кімнати і вчительську. В 1954 році вже був перший випуск семирічки. Першим директором після війни був Бондарук Іван Степанович. Вчителями були Паша Степанівна Бондарук, Явдокія Макарівна, Ульяна Іванівна, Ліда Василівна..
